Михайло Ігорович Шклянка – лікар-інфекціоніст
Інфекційні хвороби відомі людству ще з глибокої давнини. Епідеміями охоплювалися величезні території, включаючи цілі держави і народи. Профілактика, діагностика та лікування інфекційних захворювань у всі часи та у всіх народів являли собою серйозну суспільну проблему.
Слід підкреслити, що інфекційний процес – один з найскладніших в природі біологічних процесів, а інфекційні хвороби є грізними руйнівними чинниками для людського суспільства, завдають йому колосальний економічний збиток. Найбільш суттєва відмінна риса інфекційних хвороб – наявність чітко певного збудника. Друга відмінністьполягає в тому, що хворий організм людини або тварини є джерелом інфекції, яка різними шляхами передається в навколишнє середовище.
Різні мікроби проникають в макроорганізм різними шляхами: через шкіру, слизові оболонки дихальних шляхів (ГРВІ, кір, коклюш), травного тракту (дизентерія, сальмонельоз), статевих органів (ВІЛ). Кожен із збудників має схильність до розвитку в певних органах, тканинах, і від цього залежать характерні ознаки хвороби. Але організм не залишається байдужим до впровадження збудника, він має імунітет – сукупність захисних властивостей організму, що знищують або видаляють збудників хвороби, чужорідні клітини і отрути. Факторами, що підсилюють опірність організму інфекційним хворобам, є раціональне харчування, забезпеченість вітамінами. У загальній структурі захворювань людини на інфекційні хвороби доводиться від 20% до 40%.
– Бактеріальних (стрептококові, стафілококові, пневмококові інфекції);
– Вірусних захворювань (гепатити, інфекційний мононуклеоз, цитомегаловірусна інфекція);
– Рикетсіозів;
– Хламідіоз (орнітоз);
– Мікоплазмоз;
– Протозойних захворювань (токсоплазмоз);
– Мікози (кандидоз);
– Гельмінтозів (аскаридоз).
У кардіології інфекційну етіологію мають
– міокардити (запалення серцевого м’яза, що супроводжується його дисфункцією);
– дилятаційна кардіоміопатія;
– перикардити (запальні захворювання перикарда);
– інфекційні ендокардити.
Частою причиною міокардиту є різні інфекційні захворювання – вірусні (вірус грипу, аденовіруси, герпесу, гепатиту В і С); бактеріальні (корінеобактеріі дифтерії, стафілококи, стрептококи, сальмонели, хламідії , рикетсії); грибкові (аспергілли, кандиди); паразитарні (трихінели, ехінококки) та ін.
Дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) – захворювання міокарда, що характеризується розвитком дилатації порожнин серця, з виникненням систолічної дисфункції, але без збільшення товщини стінок. Етіологія ДКМП різноманітна. По суті, це захворювання є синдромом, що розвивається в результаті різних станів, що вражають міокард. До числа причин ДКМП входять інфекційні причини – вірусні, бактеріальні, грибкові, риккетсіозні, паразитарні.
Класифікація перикардиту по виду етіологічних чинників – інфекційний і неінфекційний або асептичний, а також перикардит, викликаний найпростішими (амебний, малярійний); паразитарний перикардит (викликаний ехінококом). До інфекційних відносять бактеріальні перикардити – неспецифічні, найчастіше коковий, і специфічні: сифілітичний, туберкульозний. Група небактеріальних інфекційних перикардитів включає вірусні і риккетсіозні перикардити (при грипі, інфекційному мононуклеозі тощо), грибкові перикардити (актиномікоз, кандидоз). До інфекційних відносять також перикардити, не пов’язані з безпосереднім потраплянням збудника в перикард і розвиваються як інфекційно-алергічні, якщо доведена мікробна природа алергізації (наприклад, ревматичний перикардит).
Інфекційний ендокардит (ІЕ) – інфекційне ураження тканини клапанів і ендотелію різними збудниками. Хоча найчастіше в патологічний процес втягуються клапани серця, він може також проявлятися ендартеріїтом (наприклад, при коарктації аорти) або розвиватися на поверхні інородних тіл (центральні венозні катетери, електроди кардіостимуляторів, судинні протези та ін). Інфекційний ендокардит викликаний в 60% – 80% зеленящим стрептококом і в 10% – 27% золотистим стафілококом.
Ризик розвитку ІЕ збільшується на тлі імунодефіцитних станів, при проведенні гемодіалізу, вживання внутрішньовенно наркотичних речовин, ВІЛ-інфекції і тривалої інтенсивної терапії (особливо при вже існуючому серцево-судинному захворюванні). Важливо відмітити, що чинниками для активації стрептокока є маніпуляції в порожнині рота, хірургічні втручання, тонзиліти, фарингіти, синусити, а також після видалення зубів.