Факти про сепсис.
Інформацію отримано з: http://www.world-sepsis-day.org

Що ми маємо знати про сепсис?

Сепсис є поширеним і, часто, – смертельним станом. Він залишається головною причиною смерті від інфекцій, незважаючи на прогрес у сучасній медицині (вакцини, антибіотики та інтенсивну терапію). Сепсис, який часто помилково розуміють як «отруєння крові», є в наш час одною з провідних причин смерті у всьому світі.
Виникає сепсис, коли відповідь організму на інфекцію пошкоджую власні тканини та органи. Це може призвести до шоку, поліорганної недостатності та смерті, особливо у випадках, коли процес не розпізнаний рано та не розпочате правильне лікування. Від однієї третини до половини всіх пацієнтів з сепсисом помирають. У країнах, що розвиваються, сепсис є причиною 60-80% всіх смертей. Він вбиває більше 6 мільйонів новонароджених та дітей молодшого віку, а також 100000 матерів щороку. Щосекунди хтось у світі помирає від сепсису.
Сепсис спричиняє більше смертей щороку, ніж рак простати, рак молочної залози та ВІЛ/СНІД разом. Захворюваність на сепсис оцінюється як 18 мільйонів людей щорічно. Експерти вважають, що саме сепсис є причиною переважної частини смертей від ВІЛ/СНІД, малярії, пневмонії та інших інфекцій, що виникають в умовах закладів охорони здоров’я, за їх межами, а також при травматичних пошкодженнях.
Особи, що виживають після сепсису, страждають від численних фізичних, когнітивних та афективних проблем. Ризик смерті в найближчі 5 років у них збільшений вдвічі.
Частота захворювання на сепсис драматично зростає.
Незважаючи на прогрес сучасної медицини, кількість випадків продовжую зростати. Частота госпиталізацій з приводу сепсису більш ніж подвоїлась за останні 10 років, і у багатьох країнах щороку госпіталізується більше хворих на сепсис, ніж хворих із серцевими нападами. Міжнародні дослідження демонструють, що 20-40% пацієнтів з сепсисом, що вимагають лікування в умовах відділення інтенсивної терапії, захворіли на сепсис поза лікарнею. У Сполучених Штатах частота післяопераційного сепсису зросла втричі з 1997 по 2006 рік.

Сепсис часто діагностується запізно.

Діагноз сепсису часто встановлюється пізно, оскільки клінічні та лабораторні ознаки, що використовуються на теперішній момент (підвищена температура, підвищена частота пульсу та дихання, число лейкоцитів тощо) недостатньо специфічні. У дітей ознаки та симптомі можуть бути виражені мінімально, а погіршення – відбуватися дуже швидко. Сепсис недостатньо розпізнається та погано розуміється у зв’язку з неоднозначністю його визначення, відсутності означення сепсису як причини смерті, неадекватністю діагностичних можливостей та відсутністю суворого застосування стандартизованих клінічних протоколів по лікуванню.

Витрати при сепсисі дуже високі і зростають.

У 2008 році $14,6 мільярда було витрачено на госпіталізації з приводу сепсису у США. З 1997 по 2008 загальні витрати на лікування госпіталізованих з сепсисом пацієнтів збільшувалися, в середньому, на 11,9% щороку, з корекцією на інфляцію. Витрати, пов’язані з довгостроковими наслідками сепсису, невідомі. У Німеччині витрати на типовий епізод сепсису зросли більш ніж удвічі за останні 10 років, з приблизно 25 тисяч до 55 тисяч євро. Людські втрати від сепсису неможливо обрахувати.
Сепсис є невідкладним медичним станом.
Швидкий початок простих, вчасних втручань, з застосуванням протимікробних препаратів та внутрішньовенних розчинів, може зменшити ризик смерті наполовину. Пацієнти з підозрою на сепсис мають терміново бути спрямовані до відповідних закладів. Раннє лікування сепсису рентабельне та зменшує кількість днів, що пацієнти проводять у відділенні інтенсивної терапії та у госпіталі в цілому. Прикро, що сепсис і досі часто не діагностується або розпізнається надто пізно.

Оптимальна кількість калорій для пацієнта з критичним захворюванням.
Інформацію отримано з Crit Care Med.

Оптимальна кількість калорій, що потрібні критично хворим пацієнтам, залишається суперечливим питанням. Канадські вчені провели дослідження, метою якого було визначення зв’язку між кількістю калорій, що отримує пацієнт, та 60-денною смертністю. У дослідженні брали участь 352 відділення інтенсивної терапії у 33 країнах, в яких були залучені 7872 пацієнта, що перебували на штучній вентиляції легень, були у критичному стані та знаходились у відділенні інтенсивної терапії щонайменше 96 годин. При первинному аналізі без корекції на вплив будь-яких факторів спостерігався значимий зв’язок між підвищеним споживанням калорій та підвищеною смертністю (смертність пацієнтів, що отримували більш ніж дві третини належного калоражу, у порівнянні з тими, що отримували менш ніж третину належного, була вища на 28%). Виключення днів після стійкого переходу до харчування через рот послаблювало ступінь шкоди, що спостерігалась (підвищення смертності на 4%). Обмеження аналізу пацієнтами, що перебували у відділенні інтенсивної терапії щонайменше 4 доби до того, як почали харчуватись через рот, та виключення днів спостереження після переходу до харчування через рот призводило до отримання користі від підвищення кількості отримуваних калорій (зниження смертності на 27%). Подальша корекція за іншими важливими факторами показала, що пацієнти, що отримують більш ніж дві третини належного калоражу мають значно меншу ймовірність смерті, ніж ті, що отримують менш ніж третину (зниження смертності на 33%). При врахуванні калоражу як неперервної ознаки, загальний зв’язок між отримуваним відсотком належного калоражу та смертністю мав високу статистичну значимість, – збільшення кількості калорій асоціювалось зі зниженням смертності. Автори дійшли висновку, що, хоча зв’язок калоражу зі смертністю перебуває під значним впливом статистичної методології, що використовується, найбільш відповідний з наявних методів аналізу вказує на те, що намагання досягти цільового калоражу може покращувати клінічні результати у критично хворих пацієнтів.

Переведення з ВІТ до палати з трахеостомою не є фактором ризику смерті: проспективний, багатоцентровий аналіз схильності.
Інформацію отримано з Crit Care Med.

Метою дослідження було проаналізувати вплив деканюляції до переводу з ВІТ в палату на смертність у не експериментальних умовах. Проспективне, обсерваційне дослідження було проведене у 31 відділенні інтенсивної терапії по всій Іспанії, до нього увійшли всі пацієнти, що надійшли з 1 березня по 31 травня 2008 року. Після переведення з ВІТ автори фіксували повторні переведення до ВІТ та виживання в госпіталі. Використано багатофакторний аналіз госпітальної смертності, з корекцією по схильності до деканюляції у ВІТ. Дослідження охопило 4132 пацієнтів, 1996 з яких потребували штучної вентиляції, з них 260 (13%) було виконано трахеотомію та 59 (23%) померли у ВІТ. З 201 пацієнта, що вижили у ВІТ з трахеостомою, 60 були деканюльовані у ВІТ, а 141 – переведені у палату з канюлею. Показники, що асоціювались з деканюляцією у ВІТ (не неврологічний характер захворювання (85% у порівнянні з 64%), використання вазоактивних препаратів (90% та 76%), парентеральне живлення (55% та 33%), гостра ниркова недостатність (37% та 23%) та добрий прогноз при переведенні з ВІТ (40% та 18%) увійшли до моделі схильності до деканюляції. Загальна смертність після переведення була однаковою у деканюльованих та не деканюльованих пацієнтів (22% та 23%); однак, після корекції за показниками схильності та оцінкою за шкалою Sabadell, наявність трахеостомічної канюлі не асоціювалась з будь-яким погіршенням виживання, зі співвідношенням шансів 0,6. Автори дослідження дійшли висновку, що переведення з ВІТ до деканюляції не є фактором ризику.

Чи є пневмонія, зумовлена вірусом грипу A(H1N1), більш тяжкою, ніж інші позагоспітальні пневмонії? Результати дослідження GiViTI 155 італійських відділень інтенсивної терапії.
Інформацію отримано з Intensive Care Med.

Проспективне обсерваційне дослідження було проведене у 155 ВІТ, що надають свої дані до загальнонаціональної бази даних GiViTI. Для оцінки впливу на навантаження на ВІТ, завантаженість відділень від час епідемічної фази порівнювалась у періоди грипу та попередні роки. Модель логістичної регресії створена для оцінки прогностичної важливості грипу A(H1N1). Характеристики 319 випадків грипу A(H1N1) були такими ж, як повідомляються в інших дослідженнях, підтверджуючи молодий вік пацієнтів (середній – 43 роки) та більшу поширеність серед вагітних жінок та осіб з ожирінням. На піку епідемії (жовтень-грудень 2009 року) ступінь завантаженості відділень не відрізнявся значимо від такого ж періоду попереднього року, і був значно нижчим від такого під час спалаху сезонного грипу 2009 року (січень – березень 2009 року). У порівнянні з позагоспітальною пневмонією іншого походження (3678 пацієнтів), пневмонія, зумовлена A(H1N1), асоціювалась з меншим ризиком смерті. Однак, після корекції за факторами, що впливають, це твердження втратило статистичну значимість. Дослідження підтвердило специфічні ознаки критично хворих пацієнтів з грипом A(H1N1) (молодий вік, вагітність, ожиріння). Пандемія не збільшила навантаження на ВІТ у порівнянні з іншими періодами. Пневмонія A(H1N1) не несла більш високого ризику смерті, ніж позагоспітальна пневмонія іншого походження, у пацієнтів відділень інтенсивної терапії.