Гнійний перикардит

Гнійний перикардит: визначення та основні причини

Гнійний перикардит — це важке запальне захворювання перикарда, яке характеризується скупченням гною в перикардіальній порожнині. Такий стан є небезпечним для життя і потребує негайного медичного втручання.

Основні причини розвитку гнійного перикардиту:

1. Бактеріальні інфекції:
   • Найчастіше викликаються такими збудниками, як Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Neisseria meningitidis, Haemophilus influenzae.
   • Проникнення бактерій у перикардіальну порожнину через кров або пряме інфікування.
2. Післяопераційні ускладнення:
   • Інфекція після хірургічних втручань в області грудної клітки.
3. Поширення інфекції з сусідніх органів:
   • При неправильному лікуванні основного захворювання, можливе розповсюдження інфекційного процесу на перикард з плеври, легень (післяпневмонійні ускладнення) та середостіння (медіастиніти).
4. Системні бактеріємії:
   • При сепсисі чи генералізованій інфекції можливе залучення перикарда у перебіг інфекційного процесу.
5. Проникаючі травми грудної клітки:
   • У результаті відкритого поранення чи інфікування після травматичних уражень.

Статистика поширеності та фактори ризику

Статистика поширеності:

Гнійний перикардит є рідкісним, але дуже небезпечним станом. Його частота значно залежить від доступності сучасної медичної допомоги та рівня контролю інфекцій:

• Загальна частота: Гнійний перикардит зустрічається у приблизно 1–2% пацієнтів із бактеріємією або системним сепсисом (1).
• Інфекційні ускладнення: У пацієнтів із пневмоніями частота гнійного перикардиту сягає до 5% залежно від тяжкості інфекції.
• Післяопераційні випадки: Ризик виникнення гнійного перикардиту зростає після кардіохірургічних втручань, особливо у разі інфікування.
• Рівень смертності: Без належного лікування рівень летальності може перевищувати 50%, особливо у випадках пізньої діагностики.

Фактори ризику:

1. Інфекції дихальної системи:
   • Пневмонія, емпієма плеври або медіастиніт можуть поширюватися на перикард.
2. Сепсис:
   • Наявність бактерій у крові значно підвищує ризик проникнення збудників у перикардіальну порожнину.
   • Високий ризик у пацієнтів з ослабленим імунітетом, наприклад, через ВІЛ або використання імунодепресантів.
3. Проникаючі або тупі травми грудної клітки:
   • Рани або оперативні втручання на серці створюють шлях для інфекції.
4. Імунодефіцитні стани:
   • Пацієнти з ВІЛ, онкологічними захворюваннями або ті, хто приймає імунодепресанти, мають вищий ризик інфекцій.
5. Наявність штучних клапанів або кардіостимуляторів:
   • Протези або імпланти можуть стати джерелом вторинного інфікування.
6. Недостатнє лікування первинних інфекцій:
   • Відсутність адекватної терапії бактеріальних інфекцій підвищує ймовірність ускладнень (2).

Патогенез і механізми розвитку гнійного перикардиту

Гнійний перикардит розвивається внаслідок проникнення патогенних мікроорганізмів у перикардіальну порожнину, що спричиняє гостру запальну реакцію і накопичення гною. Основні механізми включають (3):

1. Інфікування перикарда:

• Гематогенне поширення: Патогени потрапляють у перикардіальну порожнину через кров у разі бактеріємії чи сепсису.
• Пряме поширення інфекції: Із сусідніх структур, таких як легені, плевра, середостіння або рани грудної клітки.
• Післяопераційна інфекція: Потрапляння збудників через операційний доступ або контаміновані імпланти.

2. Запальна реакція:

• Активація місцевих клітин імунної системи (макрофагів, нейтрофілів) призводить до вивільнення медіаторів запалення (цитокінів, простагландинів).
• Посилення судинної проникності сприяє виходу клітин і плазми в перикардіальну порожнину, що утворює гнійний ексудат.

3. Накопичення гнійного ексудату:

• Гнійний вміст складається з мертвих лейкоцитів, бактерій, білків і залишків тканин.
• Накопичення рідини створює підвищений тиск у перикардіальній порожнині, що порушує функцію серця.

4. Ураження серця:

• Постійне подразнення гнійним ексудатом призводить до розвитку фіброзу, рубцювання і втрати еластичності перикарда.
• Можливе утворення абсцесів, що посилює дисфункцію серцевих структур.

5. Системні ускладнення:

• Бактеріальна інфекція може поширитися на інші органи, викликаючи сепсис чи множинну органну недостатність.

Клінічні прояви гнійного перикардиту

Симптоми гнійного перикардиту часто мають гострий характер і можуть швидко прогресувати, представляючи загрозу життю пацієнта.

1. Загальні симптоми :

• Висока температура (лихоманка): Типово перевищує 38°C і супроводжується ознобами, свідчачи про гостру інфекцію.
• Слабкість і інтоксикація: Виражена втома, пітливість і загальне погіршення самопочуття.

2. Серцеві симптоми:

• Біль у грудях: Інтенсивний і тривалий біль у грудній клітці, який може посилюватися в положенні лежачи та зменшуватися в сидячій позиції.
• Тахікардія: Швидке серцебиття як реакція на зниження серцевого викиду.
• Глухість серцевих тонів: Через значне скупчення гнійного ексудату в перикардіальній порожнині.

3. Симптоми серцевої тампонади:

• Задишка: Через порушення наповнення серця під час діастоли.
• Гіпотензія: Зниження артеріального тиску як наслідок обмеженого серцевого викиду.
• Набухання шийних вен: Відображає підвищення венозного тиску.

4. Ознаки системної інфекції:

• Сепсис: Присутність інфекційного збудника в крові, що супроводжується множинними органними порушеннями.
• Пітливість і блідість: Типові ознаки бактеріальної інтоксикації.

5. Інші прояви:

• Кашель: Якщо запалення поширюється на сусідні органи (наприклад, плевру чи легені).
• Диспепсія: Відчуття тяжкості у верхній частині живота через застій крові в печінці.

Методи діагностики гнійного перикардиту

Швидка та точна діагностика гнійного перикардиту має критичне значення для вчасного початку лікування та запобігання важким ускладненням. Основні методи включають (5):

1. Клінічний огляд та анамнез:

• Лікар оцінює симптоми, такі як біль у грудях, лихоманка, задишка та ознаки сепсису.
• Аускультація може виявити глухість серцевих тонів або шум тертя перикарда.

2. Електрокардіографія (ЕКГ):

• Зазвичай спостерігається низька напруга електричних сигналів через накопичення гнійного ексудату.
• Можливі неспецифічні зміни ST-сегмента, пов’язані із запаленням.

3. Ехокардіографія (УЗД серця):

• Є основним методом для виявлення накопичення ексудату.
• Дозволяє оцінити обсяг гною, наявність обмежень рухливості серця і ризик серцевої тампонади.
• Черезстравохідна ехокардіографія (ТЕЕ) забезпечує більш точні результати.

4. Комп’ютерна томографія (КТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ):

• Використовуються для деталізації структури перикарда, виявлення абсцесів і оцінки поширеності інфекції.

5. Рентгенографія органів грудної клітки:

• Може виявити збільшену серцеву тінь і ознаки супутнього ураження легенів або плеври.

6. Лабораторні дослідження:

• Загальний аналіз крові: Підвищений рівень лейкоцитів і ШОЕ, характерний для інфекційних процесів.
• Мікробіологічний аналіз: Забір крові для посіву та ідентифікації збудника.
• Біохімічні маркери: С-реактивний білок (СРБ) та прокальцитонін як ознаки запалення.

7. Перикардиоцентез:

• Інвазивна процедура для забору гнійного ексудату з метою:
  • Мікробіологічного аналізу для визначення збудника.
  • Цитологічного аналізу для уточнення характеру процесу (наприклад, виключення злоякісних новоутворень).

8. Культуральне дослідження:

• Вирощування збудника з перикардіальної рідини дозволяє визначити чутливість до антибіотиків для вибору ефективної терапії.

Методи лікування гнійного перикардиту

Лікування гнійного перикардиту є невідкладним завданням, оскільки цей стан може швидко прогресувати й загрожувати життю пацієнта. Воно включає комбінацію медикаментозної терапії, інвазивних процедур та хірургічного втручання.

1. Медикаментозне лікування:

• Антибіотики:
  • Призначаються на основі результатів культурального дослідження для знищення збудника.
  • Використовуються широкоспектральні антибіотики (наприклад, цефалоспорини, ванкоміцин) до отримання результатів посіву.
• Антибактеріальні препарати:
  • Можуть комбінуватися з протигрибковими засобами у разі підозри на грибкову етіологію.
• Протизапальні засоби:
  • Нестероїдні протизапальні препарати для зменшення запального процесу.
• Лікування сепсису:
  • У разі наявності системної інфекції проводиться інтенсивна терапія для стабілізації стану пацієнта.

2. Інвазивні процедури:

• Перикардиоцентез:
  • Пункція перикардіальної порожнини для видалення гнійного ексудату та зниження тиску на серце.
  • Взяття рідини на мікробіологічний і цитологічний аналіз для визначення природи інфекції.
• Дренаж перикарда:
  • Установлення катетера для тривалого відведення гною у разі значного випоту або рецидиву.

3. Хірургічне втручання:

• Перикардектомія:
  • Повне або часткове видалення перикарда у разі констриктивного процесу чи тяжких уражень.
  • Використовується в резистентних випадках, коли гнійний перикардит не піддається іншому лікуванню.
• Хірургічна санація:
  • Видалення абсцесів і очищення перикардіальної порожнини у разі поширеної інфекції.

4. Інтенсивна терапія:

• Стабілізація гемодинаміки:
  • Контроль артеріального тиску і серцевого ритму, запобігання розвитку шокового стану.
• Підтримка життєво важливих функцій:
  • Забезпечення адекватної оксигенації, гідратації та електролітного балансу.

Профілактика гнійного перикардиту

Запобігання гнійному перикардиту базується на своєчасному лікуванні інфекцій та зменшенні ризику їхнього поширення до перикардіальної порожнини. Основні заходи включають:

1. Контроль первинних інфекцій:

• Своєчасна антибіотикотерапія: Раннє лікування бактеріальних інфекцій, таких як пневмонія, менінгіт або сепсис, знижує ризик ускладнень.
• Лікування хронічних запальних процесів: Увага до таких станів, як отит чи синусит, допомагає запобігти їх поширенню.

2. Хірургічна асептика:

• Дотримання стерильності: Під час кардіохірургічних втручань та встановлення імплантів суворо виконуються асептичні заходи, щоб уникнути інфікування.
• Догляд за ранами: Забезпечення належного догляду за післяопераційними та травматичними ушкодженнями.

3. Імунізація:

• Вакцинація проти пневмокока, гемофільної палички та грипу знижує ризик розвитку респіраторних інфекцій, які можуть ускладнюватися гнійним перикардитом (7).

4. Уникнення факторів ризику:

• Пацієнти з імунодефіцитом: Для осіб із ВІЛ, онкологією або після трансплантацій важливе уникнення контактів із хворими на інфекційні захворювання.
• Регулярне медичне спостереження: Особи зі штучними клапанами, кардіостимуляторами або іншими імплантами мають бути під постійним контролем кардіолога.

5. Здоровий спосіб життя:

• Підтримка імунної системи: Правильне харчування, регулярна фізична активність та відмова від шкідливих звичок зміцнюють захисні сили організму.
• Гігієна: Регулярне миття рук і догляд за ротовою порожниною знижують ризик інфекцій.

Прогноз при гнійному перикардиті

Прогноз при гнійному перикардиті значною мірою залежить від своєчасності діагностики та лікування, однак сучасні медичні підходи дозволяють досягти високих результатів.

1. Позитивні результати при ранньому втручанні:

• Ефективність антибіотикотерапії: Своєчасне призначення антибіотиків широкого спектра дії в комбінації з дренуванням перикардіальної порожнини забезпечує швидке купірування інфекційного процесу.
• Відновлення серцевої функції: У більшості випадків після видалення гнійного ексудату серце відновлює свою нормальну роботу без довгострокових наслідків.

2. Висока виживаність:

• Перикардектомія: У важких випадках перикардектомія дозволяє позбутися ураженого перикарда і значно покращити стан пацієнта.
• Інтенсивна терапія: У пацієнтів із серцевою тампонадою або сепсисом сучасні методи інтенсивного лікування забезпечують стабілізацію стану.

3. Зниження ризику рецидивів:

• Комбінація дренажу та медикаментів: Використання дренажу в поєднанні з адекватною антибіотикотерапією запобігає повторному накопиченню гною.
• Профілактика: Дотримання рекомендацій лікаря, здоровий спосіб життя та регулярний медичний контроль мінімізують ризик повторних ускладнень.

4. Якість життя після лікування:

• Більшість пацієнтів після успішного лікування гнійного перикардиту можуть повернутися до нормального активного способу життя.
• Своєчасна реабілітація та підтримка з боку медичного персоналу сприяють повноцінному відновленню.

Якщо є запитання стосовно даного захворювання: ви можете залишити повідомлення, використовуючи розташовану нижче форму контактів.

Ускладнення гнійного перикардиту

Гнійний перикардит є небезпечним станом через високу ймовірність серйозних ускладнень. Їх вчасна діагностика та попередження є критично важливими для збереження життя пацієнта.

1. Сепсис:

• Потрапляння бактерій із перикардіальної порожнини в кров може викликати системну інфекцію, що супроводжується множинними органними порушеннями.

2. Констриктивний перикардит:

• Тривале запалення викликає рубцювання та потовщення перикарда, що обмежує нормальну роботу серця.

3. Абсцеси міокарда:

• Інфекція може проникати в м’язовий шар серця, що призводить до утворення абсцесів у міокарді.

4. Гостра серцева недостатність:

• Обмеження діастолічного наповнення серця внаслідок тампонади або констрикції може викликати раптове зниження серцевого викиду.

5. Вторинні інфекції:

• Внаслідок системної інфекції або ослабленого імунітету можуть розвиватися інфекції інших органів (легенів, нирок тощо) (8).

Список використаних джерел

1. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) – https://www.who.int
2. American Heart Association (AHA) – https://www.heart.org/en/
3. National Heart, Lung, and Blood Institute (NHLBI) – https://www.nhlbi.nih.gov/
4. National Library of Medicine – https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/
5. Sciencedirect – https://www.sciencedirect.com/
6. Національна медична бібліотека – https://medlineplus.gov/
7. Український медичний часопис – https://umj.com.ua/uk
8. Бібліотека здоров’я https://www.chcrr.org/uk/