Інфекційний ендокардит — це серйозне захворювання, при якому запалюється внутрішня оболонка серця (ендокард). Основною причиною є потрапляння патогенних мікроорганізмів (бактерій або грибків) в кровообіг, що в подальшому осідають на клапанах серця або інших структурах ендокарда. Здебільшого це відбувається на пошкоджених ділянках серцевих клапанів, штучних пристроях або на ділянках з порушеним кровотоком.
Інфекційний ендокардит є рідкісним, але небезпечним захворюванням. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) середня частота – від 3 до 10 випадків на 100 000 населення щороку. Найвища поширеність спостерігається серед літніх людей, пацієнтів із штучними клапанами серця або іншими хірургічними імплантатами.
Історія вивчення інфекційного ендокардиту починається з XVIII століття, коли лікарі вперше задокументували випадки запальних процесів серця.
1646 рік: Французький лікар Лазар Рівьер вперше описав клінічні ознаки захворювання, хоча тоді ще не було зрозумілої етіології процесу.
1885 рік: Уільям Ослер, канадський лікар, систематично описав інфекційний ендокардит у своїй роботі. Він вперше вказав на роль мікроорганізмів у розвитку хвороби та звернув увагу на симптоми, такі як вузлики Ослера.
1909 рік: Антон Вейль запропонував використовувати термін “септичний ендокардит” для опису важких форм захворювання.
1924 рік: Проведення перших мікробіологічних досліджень дозволило точно ідентифікувати бактерії, які викликають захворювання.
1941 рік: Розробка пеніциліну відкрила нову еру в лікуванні інфекційного ендокардиту. Завдяки антибіотикам стало можливим рятувати життя пацієнтів із цією патологією.
1965 рік: Створення перших ехокардіографічних апаратів, які значно покращили діагностику захворювання.
1970-ті роки: Впровадження черезстравохідної ехокардіографії (ТЕЕ) дало змогу більш точно виявляти вегетації на клапанах та оцінювати ступінь ураження серця.
На сучасному етапі розвиток мікробіології та кардіохірургії значно покращив результати лікування інфекційного ендокардиту. Впровадження протоколів антибіотикопрофілактики знизило ризик інфекції у групах ризику, а сучасні хірургічні техніки дозволяють ефективно замінювати уражені клапани.
Патогенез захворювання
Розвиток інфекційного ендокардиту починається з адгезії мікроорганізмів до ендокарда. У місцях пошкодження клапанів або судин формуються вегетації — згустки інфекції, тромбоцитів і фібрину. Ці структури порушують нормальний кровоток, що може призводити до емболій у різних органах. Окрім того, мікроорганізми продукують токсини, які викликають системне запалення і погіршують функціонування серця.
Причини інфекційного ендокардиту:
Мікробіологічні збудники:
Найбільш поширені збудники — бактерії, включаючи Staphylococcus aureus, Streptococcus viridans, Enterococcus faecalis та грибки (Candida albicans).
Інфекція може потрапляти в кров через рани, стоматологічні втручання чи інвазивні медичні процедури.
Пошкодження серця або клапанів:
Вроджені вади серця, штучні клапани або перенесені хвороби серця створюють основу для фіксації бактерій.
Штучні серцеві клапани або пристрої, такі як електрокардіостимулятори, підвищують ризик захворювання.
Інвазивні процедури:
Стоматологічні втручання (особливо на тлі пародонтозу).
Хірургічні операції та катетеризація.
Імунні порушення:
Ослаблений імунітет, хронічні захворювання або наркозалежність.
Клінічні прояви інфекційного ендокардиту
Симптоми інфекційного ендокардиту можуть варіюватися залежно від типу збудника, тривалості хвороби та стану пацієнта. Найбільш характерними ознаками є:
Лихоманка: Постійне або періодичне підвищення температури.
Загальна слабкість і втома: Хворі скаржаться на виснаження навіть за відсутності фізичного навантаження.
Серцеві шуми: Наявність або посилення шумів, які свідчать про ураження клапанів.
Шкірні ознаки:
Петехії — дрібні крововиливи на шкірі або слизових оболонках.
Вузлики Ослера — болючі утворення на кінчиках пальців.
Плями Джейнуея — безболісні червоні плями на долонях чи стопах.
Емболічні ускладнення:
Емболії в нирках, селезінці, мозку чи легенях, що проявляються відповідними симптомами: біль, порушення функції органів, інсульт.
У важких випадках можливий розвиток серцевої недостатності та сепсису.
Ускладнення інфекційного ендокардиту
Інфекційний ендокардит є захворюванням із високим ризиком ускладнень:
Серцева недостатність: Ураження клапанів призводить до порушення насосної функції серця.
Системні емболії: Згустки крові разом із бактеріями можуть потрапляти в мозок, легені, печінку, викликаючи інсульт, абсцеси або інфаркти органів.
Абсцеси серця: Утворення гнійників у тканинах серця, що вимагає хірургічного втручання.
Порушення провідності серця: Інфекція може уражати провідникову систему, що призводить до серйозних аритмій.
Методи діагностики інфекційного ендокардиту
Критерії Дюка — це стандартизована система, яка використовується для діагностики інфекційного ендокардиту. Вона базується на комплексному аналізі клінічних, лабораторних та інструментальних даних, а також поділяє ознаки на основні та додаткові критерії. Їхня комбінація дозволяє встановити точний діагноз.
Основні критерії:
Позитивні результати кров’яних культур:
Наявність типових патогенів для інфекційного ендокардиту (наприклад, Staphylococcus aureus, Streptococcus viridans, Enterococcus) в двох окремих культурах.
Персистуюча бактеремія: позитивні результати трьох і більше послідовних кров’яних культур.
Ехокардіографічні ознаки:
Виявлення вегетацій (скупчення патогенів на клапанах або інших структурах серця).
Абсцеси або нова недостатність клапанів (наприклад, поява клапанної регургітації, якої не було раніше).
Позитивні результати черезстравохідної ехокардіографії (ТЕЕ), яка є більш точним методом діагностики.
Додаткові критерії:
Фактори ризику:
Наявність предиспозиції (структурні вади серця, штучні клапани, ін’єкційна наркозалежність).
Клінічні ознаки:
Лихоманка ≥38°C.
Вузлики Ослера, плями Дженуея, петехії, крововиливи під нігтями (ознаки васкуліту).
Судинні прояви:
Артеріальні емболії, інфаркти внутрішніх органів, септичний інфаркт легенів.
Імунологічні ознаки:
Позитивний ревматоїдний фактор.
Гломерулонефрит, імунні комплекси.
Мікробіологічні дані:
Позитивні, але не достатньо специфічні результати кров’яних культур або ознаки інфекції.
Діагностичні категорії за критеріями Дюка:
Визначений ендокардит:
2 основні критерії, або
1 основний + 3 додаткових, або
5 додаткових критеріїв.
Ймовірний ендокардит:
Наявність доказів, які не відповідають визначеним критеріям, але свідчать на користь діагнозу.
Виключений ендокардит:
Відсутність відповідності критеріям або наявність альтернативного діагнозу.
Проте важливий комплексний підхід, для точного розуміння причини та формування індивідуального підходу до кожного пацієнта, тому завжди проводиться повний діагностичний спектр:
Клінічне обстеження:
Збір анамнезу, включаючи попередні інфекції, серцеві захворювання або інвазивні процедури.
Виявлення симптомів, таких як лихоманка, зміни шкіри або серцеві шуми.
Аналізи крові:
Проведення гемокультури для визначення бактерій або грибків у крові.
Аналіз на рівень лейкоцитів, С-реактивного білка (СРБ) або прокальцитоніну для оцінки рівня запалення.
Ехокардіографія:
Трансторакальна (ТТЕ) або черезстравохідна (ТЕЕ) ехокардіографія дозволяють візуалізувати вегетації на клапанах, оцінити ступінь ураження клапанів або наявність абсцесів.
Інструментальні дослідження:
Магнітно-резонансна томографія (МРТ) або комп’ютерна томографія (КТ) для виявлення емболій та ускладнень в інших органах.
Електрокардіограма (ЕКГ) для оцінки функції серця та виявлення можливої аритмії.
Методи лікування інфекційного ендокардиту
Лікування інфекційного ендокардиту залежить від виду збудника, тяжкості захворювання та стану пацієнта. Основними методами є:
Медикаментозна терапія:
Застосовується тривала терапія антибіотиками (бета-лактамні антибіотики, ванкоміцин або аміноглікозиди.), які вводяться внутрішньовенно.
Лікування розпочинають лише після підтвердження збудника за результатами гемокультури.
Хірургічні методи:
Резекція інфікованих тканин — видалення інфікованих вегетацій, клапанів чи інших структур серця.
Заміна уражених клапанів серця — заміна ураженого клапану механічними (висока довговічність, але потребують пожиттєвого прийому антикоагулянтів (напр. Варфарин)). Біологічні протези не бажано використовувати у зв’язку з підвищенним ризиком рецидиву.
Реконструкція уражених клапанів серця — реконструювання клапана за допомогою тканинних латок, швів або спеціальних технік для збереження клапана.
Видалення абсцесів та пластика тканин — видалення абсцесів з ураженої ділянки та еконструкція дефектів серцевих тканин за допомогою синтетичних матеріалів або латок з перикарда пацієнта.
Видалення інфікованих імплантатів — Якщо інфекція поширилася на штучні серцеві пристрої, такі як клапани, електрокардіостимулятори або катетери, вони повністю видаляються з подальшою антисептичною обробкою зони ураження. Після стабілізації стану пацієнта можлива повторна імплантація.
Реконструкція кореня аорти — пластика або заміна кореня аорти зі збереженням або заміною аортального клапану.
Корінь аорти після реконструкції з реімплантацією коронарних артерій
Основні етапи проведення операції
Підготовка пацієнта:
Проведення детального обстеження: аналізів крові, ехокардіографії, комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії.
Можливе призначення антибіотиків перед операцією для зниження бактеріального навантаження.
Планування хірургічного втручання відповідно до локалізації інфекції та стану серця.
Анестезія та підготовка до втручання:
Операція проводиться під загальним наркозом.
Встановлення моніторингу для контролю життєвих функцій під час процедури.
Резекція уражених тканин:
Видалення вегетацій, абсцесів чи уражених клапанів.
У випадках із серйозними абсцесами можливе видалення прилеглих зон серця.
Замінa або реконструкція клапанів:
Встановлення механічного або біологічного протеза.
У разі можливості збереження клапана застосовуються техніки реконструкції.
Завершення процедури та контроль ефективності:
Встановлення дренажних систем для виведення рідини.
Підключення кардіомоніторингу для оцінки роботи серця після втручання.
Реабілітація після операції
Реабілітація після хірургічного лікування інфекційного ендокардиту є важливим етапом, який спрямований на відновлення функціонування серця, попередження ускладнень та повернення пацієнта до повноцінного життя.
Ранній післяопераційний період (перші 7–10 днів):
Пацієнт перебуває у відділенні реанімації для моніторингу серцевої діяльності.
Проводяться регулярні дослідження:
ЕКГ для оцінки функції серця.
Ехокардіографія для перевірки роботи клапанів та тканин.
Лабораторні аналізи для контролю рівня запалення та стану організму.
Призначається медикаментозна терапія:
Антибіотики для профілактики повторного зараження.
Препарати для підтримки серцевої функції, такі як антикоагулянти та бета-блокатори.
Пацієнту рекомендується обмеження фізичної активності та суворе дотримання режиму.
Пізній післяопераційний період (1–6 місяців):
Кардіореабілітація:
Спеціально розроблена програма фізичних вправ, спрямована на поступове відновлення сили та витривалості серця.
Під контролем лікаря збільшуються фізичні навантаження, щоб уникнути перевантаження серця.
Корекція способу життя:
Збалансоване харчування, з акцентом на зниження вживання насичених жирів, солі та холестерину.
Повна відмова від куріння та вживання алкоголю.
Психологічна підтримка:
Участь у групах підтримки або консультації з психологом для зменшення стресу і покращення емоційного стану.
Профілактика інфекційного ендокардиту
Запобігання розвитку інфекційного ендокардиту є важливим аспектом медичної практики, особливо для пацієнтів із груп ризику. Основні профілактичні заходи включають:
Профілактичне використання антибіотиків:
Пацієнтам із високим ризиком (наприклад, із штучними клапанами серця, вродженими вадами або перенесеними ендокардитами) рекомендовано приймати антибіотики перед стоматологічними процедурами, операціями або іншими інвазивними маніпуляціями.
Підтримка здоров’я ротової порожнини:
Регулярний догляд за зубами та яснами допомагає запобігти поширенню інфекцій із ротової порожнини в кровообіг.
Своєчасне лікування інфекцій:
Необхідно швидко лікувати бактеріальні інфекції, включаючи ангіни, інфекції шкіри та м’яких тканин.
Уникання інвазивних процедур без нагальної потреби:
Обмеження непотрібних катетеризацій та інших процедур, що можуть стати джерелом інфекції.
Контроль факторів ризику:
Відмова від вживання наркотиків, які вводяться внутрішньовенно.
Підтримка імунітету через збалансоване харчування, фізичну активність і мінімізацію стресу.
Якщо є запитання стосовно даного захворювання: ви можете залишити повідомлення, використовуючи розташовану нижче форму контактів.
Можливі ускладнення після операції
Хірургічне втручання при інфекційному ендокардиті може бути пов’язане з ризиком розвитку ускладнень, які можуть виникати як у ранньому, так і в пізньому післяопераційному періоді:
Ранні ускладнення (виникають протягом перших днів або тижнів після операції):
Кровотеча: Може спостерігатися через порушення згортання крові або в результаті пошкодження судин під час операції.
Інфекції: Можливі локальні інфекції в зоні операційного доступу або розвиток сепсису.
Аритмії: Порушення ритму серця, зумовлені хірургічним втручанням або зміною провідності серця.
Тромбоутворення: Ризик утворення тромбів у місцях операції або у протезованих клапанах.
Серцева недостатність: У разі значного пошкодження серця або ускладнень під час операції.
Пізні ускладнення (виникають протягом місяців або років після втручання):
Протезна інфекція: Рецидив інфекції з ураженням встановлених штучних клапанів або інших імплантатів.
Закупорка протеза: Внаслідок тромбозу або деградації біопротеза.
Порушення функції протеза: Наприклад, просочування крові через клапан (протезна недостатність) або звуження його просвіту (стеноз).
Рецидив захворювання: Імовірність повторного інфікування через наявність невидалених вогнищ інфекції.
Як зменшити ризик ускладнень
Регулярне спостереження у кардіолога та кардіохірурга.
Призначення антибіотикопрофілактики в разі необхідності.
Контроль рівня згортання крові у випадках імплантації механічних клапанів.
Дотримання рекомендацій з реабілітації та способу життя.
Виживаність після операції
Сучасні методики хірургічного лікування інфекційного ендокардиту забезпечують високий рівень успішності та довготривалу якість життя пацієнтів. Результати операцій значно покращилися завдяки прогресу в кардіохірургії, антибіотикотерапії та догляду.
Ранній післяопераційний період (перші 30 днів):
Понад 85–90% пацієнтів успішно проходять ранній післяопераційний період завдяки своєчасній діагностиці та лікуванню.
Багато пацієнтів відновлюють нормальну серцеву функцію вже у перші тижні після втручання.
Середньострокова виживаність (1–5 років):
Відсоток виживаності через 5 років після операції становить приблизно 80%.
Пацієнти, які дотримуються рекомендацій лікаря, зберігають активний спосіб життя, що значно підвищує їхній рівень благополуччя.
Довгострокова виживаність (понад 10 років):
Велика кількість пацієнтів живуть понад 10 років, зберігаючи високу якість життя завдяки регулярному медичному спостереженню та профілактиці.
Сучасні штучні клапани та хірургічні методи дозволяють уникати повторних втручань протягом багатьох років.
Фактори успішного одужання:
Уникання провокуючих факторів:
Попередження ревматичних захворювань:
Вчасне лікування ангіни для запобігання розвитку ревматизму, який може пошкодити клапани.
Здоровий спосіб життя:
Відмова від куріння, зловживання алкоголем та наркотиків, які можуть посилювати навантаження на серце.
Регулярний медичний огляд:
Ехокардіографія:
Регулярний моніторинг стану клапанів у пацієнтів із серцевими вадами або симптомами серцевої недостатності.
Аналізи крові:
Виявлення запальних процесів або підвищення рівня маркерів інфекції.
Гігієна та догляд:
Гігієна ротової порожнини:
Регулярний догляд за зубами та яснами, що запобігає поширенню інфекції в кровообіг.
Стерильність медичних процедур:
Дотримання норм асептики під час введення внутрішньовенних катетерів або інших маніпуляцій.
Освіта та самоконтроль:
Інформування пацієнтів:
Освіта про ризики серцевих захворювань та важливість дотримання рекомендацій лікаря.
Контроль ваги:
Зменшення зайвої ваги для зниження тиску в судинах та зменшення навантаження на серце.
