Розрив міжшлуночкової перегородки (МШП) вважається одним з найбільш небезпечних і жизнеугрожающих ускладнень гострого інфаркту міокарда (ГІМ). За відсутності хірургічного лікування летальність становить до 70% в перші 3 доби.

У зв’язку з впровадженням в повсякденну практику коронарної реваскуляризації (стентування) при ГІМ ризик формування постінфарктних дефектів міжшлуночкової перегородки (ДМШП) поступово знижувався: з 1-3% при медикаментозному лікуванні до 0,17-0,31% при сучасній стратегії перкутанного стентування.

Основним методом лікування постінфарктних ДМШП є хірургічний, хоча і супроводжується як і раніше високим ризиком періопераційних ускладнень і летальністю.

Але розвиток сучасних технологій життєзабезпечення дозволило змінити парадигму лікування цього грізного ускладнення. Це стало можливим за рахунок впровадження в клінічну практику ендоваскулярного закриття дефекту міжшлуночкової перегородки (ДМШП). Використання нового покоління оклюзуючих пристроїв дозволяє значно знизити операційні ризики в подібних вкрай складних клінічних ситуаціях.