Menu
Трансплантація серця є однією з найскладніших операцій в медицині, під час якої безнадійно хворе серце замінюють здоровим серцем донора.
Трансплантацію серця зазвичай призначають для пацієнтів, стан яких вже неможливо покращити за допомогою медикаментів чи кардіохірургічних операцій.
Інститут серця — лідер за кількістю операцій з трансплантації серця в Україні. Завдяки багаторічному досвіду наших лікарів і надсучасному обладнанню в їхніх умілих руках пацієнти мають великі шанси на одужання.
Головне, що їх об’єднує, — віра в те, що все буде добре, і що кожен з них отримає з новим органом шанс на довге та повноцінне життя.
Перша вдала пересадка серця відбулась в Україні 2 березня 2001 року на базі кафедри кардіохірургії Національного Наукового Центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України.
Її провів Борис Михайлович Тодуров — нині відомий кардіохірург і трансплантолог. Його розповідь про те, як все відбувалося, зворушує до глибини душі.
Це було 2 березня 2001 року. Йшов мокрий сніг, під вечір вдарив мороз, і дороги вкрилися крижаною кіркою. Мені зателефонували та сказали, що в Інституті нейрохірургії лежить перший офіційний донор. Взяти згоду родичів було нескладно — раніше в їхній родині стояла проблема донорства (шукали нирку), тому вони розуміли, як важко все це робиться. Був у нас і пацієнт, якому було необхідне серце — чоловік 35 років.
Ближче до першої години ночі ми змогли взяти серце у донора. З інституту я виходив уже з контейнером, де було 4 кг льоду і, власне, сам вантаж. Вийшов через чорний хід, за мною з гуркотом зачинили залізний засув, і я залишився один в темному дворі. Мороз під 10 градусів, а я — в хірургічному костюмі, в капцях і з надією, що на вулиці на мене чекає машина швидкої допомоги, з якою я домовився заздалегідь. Але її не було. У підсумку мені довелося вночі йти слизькою вулицею вгору, щоб зловити попутку. Поки дійшов, кілька разів впав, розбив коліна, щосили намагаючись не пошкодити дорогоцінний ящик. Через кілька хвилин показався білий “Жигуль”. Зупиняю, стрибаю на переднє сидіння і кажу: “Давай швидко в інститут Шалімова, мені треба серце пересаджувати!”. Він довго на мене дивився і сказав: “Вилазь”. Я нервую: “Швидше, часу немає, мені треба серце вшити!”. Він дістає залізну палицю: “Вилазь, інакше буду бити по голові! Я шизофреніків ночами не вожу!”.
Довелося вилазити. Простояв ще хвилин 10 – замерз остаточно, весь посинів. В якийсь момент просто заплакав як дитина — від образи, від холоду, від жаху всієї ситуації. Нарешті, з’явилася ще одна машина. Я вискочив на середину дороги, авто спробувало зупинитися, його занесло. Водій з матом і важким предметом в руках вийшов і рушив до мене. Коли він підійшов, я впізнав його — це був мій однокурсник. Ледве умовив його підвезти мене — він дуже поспішав на вокзал. По дорозі він запитав: “А чому ти з ящиком?” – “Та ось, серце везу” – “Та облиш ти!”. Я відкрив ящик, дістав пакет з серцем, що плавало в ньому, показав. Він нічого не сказав — просто натиснув на газ.
Двері операційної виявилися закриті — завідувач, прекрасно знаючи, що ми їдемо, відпустив анестезіолога, закрив операційну і пішов додому раніше. Довелося вибити двері, завезти хворого, швидко під’єднати апарат штучного кровообігу і вшити серце. Воно не запускалося довго — цілих 40 хвилин. В цей час зробити нічого було вже не можна — ми просто стояли та молилися. І тільки коли воно, нарешті, забилося, я зміг видихнути та сказати собі: “Тепер все добре”.
Добре було ще кілька діб. Пацієнт почував себе нормально, але на третій день хтось вколов йому величезну дозу імунодепресантів — п’ять ампул (!) замість однієї за нормою. Через це у хворого розвинулася ниркова недостатність, і на 11-ту добу він загинув. Я так і не зміг дізнатися, хто зробив той укол, спеціально це було зроблено чи ні. Але це питання мучить мене по цей час…
Хоча закінчилося все так трагічно, ми були раді першій пересадці серця в Україні. Те, що чуже серце почало битися і хворий прокинувся, означає, що технічно все було зроблено ідеально. Тим більше операція пройшла не завдяки, а всупереч усім обставинам. Мені тоді багато довелося стикатися з професійними ревнощами — не всі могли спокійно пережити, що цю операцію проводили не вони. На наступний день після пересадки я, замість привітань, отримав закиди від начальства (“Чому ви тут робите пересадки без мого дозволу ?! У нас так не заведено!”).
(уривок з інтерв’ю з Б. Тодуровим).
Другу операцію з пересадки серця Борис Тодуров провів через два роки. Харків’янин Едуард Соколов прожив з донорським серцем 18 років.
Також великим досягненням в українській трансплантології стала можливість пересадки дитячих сердець. Адже маленькій дитині серце дорослого донора не підходить.
У липні 2023 року 6-річна Соломійка стала першою дитиною в Україні, яка отримала нове серце. Операцію виконав Борис Тодуров разом з командою Інституту серця.
На сьогодні в Інституті серця МОЗ України на новий орган очікують понад 20 дітей.
Значним прогресом у трансплантології України стала пересадка у жовтні 2023 року органокомплексу серце-легені. Це унікальна операція, яка вважається надскладною, — таких у світі роблять лише 20–25 на рік.
Пересадку органів було здійснено у Львові 38-річній Ніні з Київщини Борисом Тодуровим разом з командою Інституту серця та Першим Медичним об’єднанням Львова.
Кожного разу запуск нового серця — це момент надзвичайного медичного дива, яке стає можливим завдяки великій майстерності лікарів.
Основним показанням для проведення операції з трансплантації серця є серцева недостатність.
Серце не може повноцінно функціонувати, і вмикається зворотній відлік. Скільки часу витримає хворе серце без трансплантації, залежить від особливостей організму кожного пацієнта. Це може бути декілька років, декілька місяців або навіть днів.
