В Україні, нарешті, розпочався надважливий процес – розвиток власної трансплантології. Лікарні не лише отримують ліцензії, але й кошти на проведення операцій з пересадки органів. Втім, і проблем залишається багато.

Як відбувається становлення системи трансплантології в Україні, які зміни чекають на пацієнтів та лікарів, говоримо з доктором медичних наук, професором, заслуженим лікарем України, членом-кореспондент Національної академії медичних наук України, директором Інституту серця МОЗ України Борисом Михайловичем Тодуровим.

ВЗ Чому попри внесені до законів зміни, трансплантація не набрала обертів, а очікуваний прорив, який анонсували і чиновники від МОЗу, і депутати не відбувся?

Борис Михайлович ТОДУРОВ, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, директор Інституту серця МОЗ України
— Закон про посмертну трансплантацію органів був прийнятий ще в 2018 році і повинен був вступити в силу з січня 2019-го, однак чиновники не встигли прийняти цілу низку підзаконних актів, без яких новий порядок трансплантації був неможливий. Зокрема, не був створений реєстр донорів і пацієнтів, не пройшли навчання спеціалісти, в лікарнях не вистачало обладнання, не був встановлений порядок перевезення органів та їх розподілу між пацієнтами. Впровадження посмертного донорства відклали ще на рік — до січня 2020-го, однак і тут вкластися в дедлайн повністю не вдалося. Важливою умовою функціонування цього закону було створення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ), тобто реєстру, який би об’єднував інформацію про донорів солідних органів, кісткового мозку, черги листів очікування і так далі. У травні 2019 року керівництво МОЗ на чолі з Уляною Супрун підписало акт прийому робіт, заплативши за розробку понад 26 мільйонів гривень. Ці гроші були вкрадені, оскільки ніякого реєстру ніхто не отримав. Якісь незрозумілі люди принесли на флешці незрозумілу табличку і віддали замість реєстру. Відтак, не була створена необхідна інфраструктура. Де поділися ці гроші, до цього часу невідомо. Наскільки я знаю, були подані заяви у правоохоронні органи, але хтось дуже сильно захищає Супрун і її спільників.

Гіпотетично цей закон повинен бути введений у дію з першого січня 2021 року. Він має запрацювати, якщо запрацюють реєстри. За словами профільного міністра Максима Степанова, зараз йде активна робота над реєстрами і до нового року систему ЄДІСТ буде запущено в роботу. Тоді і у нас з’явиться можливість працювати за новим законом більш ефективно.

ВЗ І за 2-3 роки Україна здобуде трансплантологічну незалежність, як він обіцяв? Чи можливо це зробити у сьогоднішніх умовах?

— Аби прискорити розвиток трансплантології в Україні, Міністерство охорони здоров’я запустило пілотний проєкт, в якому вже задіяно 25 закладів охорони здоров’я. На цей проєкт виділили реальні кошти. Скажімо, 73 тисячі коштує експлантація одного органу і 600-900 тисяч – трансплантація. Операції з трансплантації сьогодні повністю фінансуються Міністерством охорони здоров’я. В цілому, у 2020 році на операції з пересадки органів закладено фінансування у обсязі 112 млн. грн., у 2021 цю суму планують збільшити до 500 млн. грн.

ВЗ Чи достатньо таких коштів?

— МОЗ розробило не бутафорські ціни, як приміром, це робить НСЗУ для своїх послуг. У міністерстві порахували об’єктивну вартість. Вона, звичайно, не європейська, але за ці гроші можна зробити трансплантацію будь-якого органу. На мій погляд, у цьому плані робота виконана якісно і лікарям це дуже допомогло. Адже тепер навіть керівники тих кінік, які раніше говорили про великі витрати на експлантацію органів, сьогодні отримують повноцінну оплату за таку роботу, і наразі вони теж матеріально зацікавлені у тому, щоб цей напрямок медицини розвивався. Пілотний проєкт поставив операції з трансплантації на хороші економічні рейки.

ВЗ Чи можна сказати, що в Україні сьогодні вже є система трансплантології?

— Так, однозначно. Поки що вона стає на ноги і набирає обертів, але комплексний підхід у підготовці кадрів, фінансуванні, ліцензуванні медичних закладів – всі ці моменти сьогодні набули системного характеру. Щомісяця нові клініки включаються в пілотний проєкт. Лікувальні заклади, які отримують ліцензію, і по табелю оснащення, і за кадровим складом готові до такої роботи.

ВЗ Аби оптимізувати процес, вчасно виявляти та вміти передбачати можливі складнощі ще у 60-х роках минулого століття у США була запроваджена посада трансплант-координатора. У нас до цієї практики звернулися у 2019 році. Хто займається підготовкою трансплант-координаторів в Україні?

— Навчання відбувається на базі Запорізької медичної академії післядипломної освіти, а також у Центрі трансплантації Запорізької обласної лікарні. Долучилися до активної підготовки і у Києві – навчають таких фахівців в Інституті післядипломної освіти НМУ імені О. Богомольця. Тими силами, які є нині, перші трансплантації можна проводити вже зараз. Але тим часом слід готувати нових фахівців, щоб бути готовими, коли рахунок піде на десятки трансплантацій.

ВЗ А лікарів-трансплантологів сьогодні вистачає чи теж потрібно навчати?

— Курси з підготовки трансплантологів проводять два заклади – у Києві і у Запоріжжі, до цього процесу віднедавна підключився і Інститут серця. До речі, наші фахівці зараз готуються до того, аби почати виконувати операції з пересадки легень. Оперувати таких пацієнтів сьогодні ніде. Індія практично припинила їхній прийом, Білорусь і Європа теж відмовляють. Хворі приречені на смерть. Саме тому ми вирішили освоїти методики трансплантації легень і проводити такі операції у нашому Інституті. Наші хірурги опанували методики трансплантації серця, нирок, печінки, а от з легенями – серйозна проблема. Технічно такі оперативні втручання вважаються надзвичайно складними. Бригада наших спеціалістів уже побувала в Ганновері, де пройшла навчання, але цього замало. Світова пандемія сьогодні дуже завадила нам реалізувати ці плани і продовжити програму навчання, але від своїх намірів ми не відмовляємося.

ВЗ Що, на Вашу думку, може завадити подальшому розвитку трансплантології в Україні?

– Навіть при подальшому вдалому впровадженні системи трансплантації в Україні можна очікувати на виникнення таких самих проблем, як і в інших країнах, основна з яких – недостатня кількість донорських органів. Так, зараз люди можуть дати прижиттєву згоду на експлантацію органів і зафіксувати своє рішення у паспорті чи правах водія. Однозначно це позитивний момент. Але… Враховуючи, що у нас в країні протягом року народжується 270 тисяч дітей, тільки через 16-17 років можна очікувати, що ці люди прийдуть отримувати документи і частина з них, у кращому випадку 20-30%, зроблять відповідний запис у документах. Критична маса людей, яка найближчим часом погодиться стати донором, залишатиметься дуже малою у кількісному вимірі. Тому закон повноцінно зможе запрацювати років через п’ять-шість, не раніше.

Саме тому я давно виступаю за білоруський варіант закону, у якому прописана презумпція згоди. Як показує практика, такий юридичний документ більш дієвий і дає більше можливостей для забору органів. Врешті-решт все залежить від вирішення цієї проблеми: маємо органи – проводимо пересадку, немає органів – немає й трансплантації. З цього приводу можна довго дискутувати, але найкращим доказом ефективності будь-якої теорії є лише практика. Білоруський закон аналогічний австрійському, іспанському – сьогодні саме ці країни вважаються лідерами у трансплантології. Думаю, у найближчі 2-3 роки ми будемо працювати над тим, аби домогтися прийняття такого варіанту закону.

Крім того, важливо забезпечити більшість українських клінік необхідним обладнанням. І не тільки для визначення смерті мозку, хоча саме довкола цієї апаратури точилося багато розмов. Такі прилади досить прості і вони наразі вже є в усіх реанімаційних відділеннях, які долучаються до пілотного проєкту. Медичним закладам вкрай необхідно мати апаратуру для ведення таких хворих, моніторингу післяопераційного стану. Тоді процес трансплантацій стане рутинним, і операції з пересадки органів можна буде виконувати у кожній обласній клініці.

Антоніна ЛІВАНДОВСЬКА, «ВЗ»